Сучасна техніка може пробурити свердловину восьмикілометрової глибини, а в найближчому майбутньому буде здійснено буріння на п’ятнадцять-двадцять кілометрів.

Можливо, коли з’являться економічні термоелементи, пощастить одержати електричний струм із надр таким чином. Один спай термоелемента опустять у свердловину, другий, що залишиться на поверхні, додатково охолодять, щоб збільшити температурний перепад. Тепловий потік надходить з глибини увесь час, і така напівпровідникова геотермічна станція даватиме струм безперебійно.

Ще одна стихійна сила досі майже непідвладна людині «вітер. А використання могутньої енергії вітру дало б нам п’ятсот трильйонів кіловат-годин на рік, тобто вдвічі більше, ніж підземні гарячі води.

Звичайно, не можна розраховувати на підкорення вітру в масштабах цілої планети. Та це й не потрібно. Але там, де бракує енергії, вітрові електростанції (ВЕС) були б дуже доречні.

У нас в Радянському Союзі запаси енергії вітру становлять вісімнадцять трильйонів кіловат-годин. Інженери планують збудувати великі вітрові колеса. На одній ВЕС їх може бути понад десяток. Проектують також спеціальні вітросилові греблі «велетенські щогли, на яких буде встановлено кількасот вітрових установок.

Старі традиційні вітряки відійшли в минуле, а вік потужних вітрових електродвигунів настає. Та нелегко буде скорити цю примхливу стихію.

Людина змагається з природою багато в чому. Вона тепер і плазму вміє створювати штучно.

Нагрітий газ, молекули якого рухаються з великими швидкостями і стикаються одна з одною, втрачаючи електрони, «це і є низькотемпературна плазма. Одначе в ній чимало незаряджених частинок. Коли ж додати до газу випари лужних металів (цезію, скажімо), які легко віддають свої електрони, то неважко одержати плазму, що добре пропускає струм.